Чи замислювалися Ви, що таке надія? Це перш за все образ майбутнього, це наші очікування чогось кращого. Надія рухає людиною, дає йому сили чинити опір. А в ситуації хвороби людина втрачає впевненість, він боїться, що його очікування не справдяться. Тому важливо дати людині опору, це можна спробувати зробити двома шляхами: поки є шанс відновити здоров’я і сили, треба говорити з ним про те, що його надії тільки відкладені і є час їх переглянути. Якщо ж ви бачите, що з хвороби не вдається вийти без втрат і життя вже точно не буде такої як раніше, постарайтеся, щоб близька побачив нові горизонти і сформував нові плани. Тут допоможуть ті цінності, які так необхідні для кожного хворого: радість спілкування з близькими, інтерес до нового фільму, книги і т.д.
Деякі пацієнти, особливо в разі онкологічного діагнозу, схильні впадати в депресію і відмовлятися від лікування, протестуючи і не приймаючи факту хвороби. І тут важливо пам’ятати, що дуже часто людина, який стверджує, що лікування безглуздо, найбільше хоче, щоб його переконали, повернули загублену надію. І це послання він адресує самим рідним і близьким, і ви можете допомогти йому в здобутті впевненості і віри.
За внутрішнім опором ховається страх, відчуття безсилля і безпорадності і єдине, що йому залишається, так це «голосно» противитися. І в цю хвилину важливо сказати, що близька людина вам дуже дорогий, що ви маєте можливість поділитися з ним своїми почуттями, і що пам’ятайте кожне радісна подія, яке він вам подарував. І це по відношенню до рідного, можливість проявити турботу і увагу, це те, чого в повсякденному житті ми приділяємо мало часу. Запропонуйте йому уявити себе на вашому місці: хіба для нього тягар було б доглядати, допомагати, підтримувати?
Не соромтеся говорити теплі й ніжні слова своїм близьким, частіше обіймайте їх. У людей є органи почуттів, через них ми формуємо ставлення до навколишнього світу. Як сказав видатний актор Євген Павлович Леонов: «Треба говорити добрі слова людям при житті, після смерті вони їм вже не потрібні» .Делітесь з ним життєвими проблемами, запитуйте ради, тоді людина не буде відчувати себе «викинутим за борт».
Не намагайтеся робити все за нього, адже в кінцевому підсумку вся відповідальність за одужання лежить на ньому самому. І чим активніше хворий буде приймати участь в лікуванні, тим ефективніше воно буде проходити. І навіть якщо хвороба набуде затяжного характеру, не впадайте у відчай, поки людина жива – у нього є ЗАВТРА, є НАДІЯ, а це вже немало!
Не можна оплакувати людини при житті, не можна змушувати його жити як би на власних поминках. Щоб важкий стан переносилося легше, спробуйте зайняти кохану людину тим, що завжди було йому цікаво, що може захопити і розважити.
Постарайтеся переконати свого близького, що головне завдання зараз для всіх вас – запастися терпінням і мужністю. А також запевнити в тому, що ви весь час будете поруч, допомагаючи крок за кроком, подолати хворобу. У фразі «Я буду з тобою!» Криється велика сила, і вона не дасть впасти.
І на завершення хотілося б відзначити, що питання ставлення до хвороби, як до випробування дуже важливий. Багато фахівців говорять про те, що хвороба може стати точкою зростання для людини, як хворого, так і його близького оточення. Люди замислюються про сенс життя, відкидають все, що було фальшивим, непотрібним, прагнуть помиритися з тими, кого образили ненароком. Таким чином, хвороба може стати часом важливих роздумів і рішень, в яких людину треба підтримати. Любіть один одного! І пам’ятайте, Ви не самотні!
Психолог Всеукраїнської Громадської Організації «Асоціація допомоги інвалідам та пацієнтам з хронічними лімфопроліферативними захворюваннями» при Національному інституті раку, Суркіс Марина Олександрівна
