Правила заповнення Церковної записки
1. На Літургії поминаються тільки хрещені в Православній Церкві.
2. Нехрещені, іновірці, розкольники, єретики, сектанти, самогубці, екстрасенси – не згадуються.
3. Згадуються імена християн, дані їм при хрещенні.
4. Імена пишуться в повній формі в родовому відмінку (кого?) – Сергія, Михайла, Анни.
5. Допускається включення в записку слів: “хворого”; дітей від 7 до 14 років – отроком (тієї дівчини).
Mолитва – найважливіша частина духовного життя кожної віруючої людини, звернення людини до Бога, святих, ангелів. Це прояв громадського та приватного релігійного життя в словесній або уявній формі.
Молитва може бути як словесна, так і уявна. Тобто, можна сказати, що молитва може бути як зовнішня, так і внутрішня.
У Православ’ї прийнято цінувати, в першу чергу, внутрішню молитву. Наприклад, святитель Феофан Затворник говорив: «У кого немає розумної внутрішньої молитви, у того і ніякої немає, бо тільки розумна молитва і є справжня молитва, Богу угодна і приємна. Вона повинна становити душу родинної злагоди і церковної молитви, так що якщо її немає при цьому, то молитви мають тільки вид молитви, а не є молитва ». Іншими словами, відсутність внутрішньої молитви знецінює молитву зовнішню, якою б багатою остання не була.
У Євангеліє ми зустрічаємо пряме свідчення про необхідність молитви. Наставляючи своїх учнів, Ісус Христос говорив їм: «Пильнуйте й моліться, щоб не ввійти в спокусу: дух бадьорий, плоть же немічна» (Мф.26, 41).
Як своїм прикладом, так і в своїх повчаннях Ісус Христос постійно вказував на рятівне значення молитви: «Пильнуйте, будьте бадьорими й моліться: бо не знаєте, коли настане цей час» (Мк. 13, 33), «отже, будьте пильними весь час і моліться »(Лк. 21, 36).